Продовження розповіді про те, як я їздив в першу в своєму житті командіровку. Дії відбуваються в грудні 2008року, Київ-Севастополь. "Многа букав і мала фотак" :). Перша частина
тут.
(дана писанина читається так як говориться, тому соррі за сленг, граматику та не літературну мову.
Пишу під впічатлєнієм і місцями тупо офігіваю від проісходящого... :))
Частина 2. Севастополь.
Заповнивши ту срану анкету(хто я такий, де родився і звідки приїхав, ну щоб знали де мене шукати, коли захочуть листівку на НЮ ЄАР відправити :) ), отримуємо картку схожу на проїзний в Київському сабвеї і карту з компасом де нам шукати мій номер. Вдогонку каже, що то є ключ до моєї кімнати і нагадує, що не погано було б оплатити. Зайшовши на другий поверх перед нами встала стіна - двері, які на наші мольби відкритися, ніяк не рагували. Трохи потупивши бачимо, що намальовано вставити карточку і тока потом вони маст овпен(піпєц, це ще не номер, а ми вже лаханулись). Втикали ми її втикали ту картку, доки якийсь дядька нам не поміг відкрити. Перед нами відкрився довжелезний калідор з красною ковровою дорожкой і кучою дверей наче в мурашнику.