My first business trip. Part 1

Вирішив опублікувати розповідь про те, як я їздив в першу в своєму житті командіровку. Дії відбуваються в грудні 2008року, Київ-Севастополь. "Многа букав і мала фотак" :)

(дана писанина читається так як говориться, тому соррі за сленг, граматику та не літературну мову.  
  Пишу під впічатлєнієм і місцями тупо офігіваю від проісходящого... :))

Пролог. 

Одного дня як завжди ми з моїм непосрєдствєнним „боссом” пішли в столову, перекусити. Зайняли як нам здалося 100 кілометрову чергу в харчевні, в якій і посивіти мабуть можна доки вона до тебе дойде(твоя черга). В повітрі стояв штин 60-х, ну і так званий інтерєр йому повністю відповідав, не вистачало лише портретів Лєніна та Сталіна на стінах, але тьотя касир, яка нєспєшно нас обраховувала цілком заповнювала ту недостачу, бо з її вигляду можна було сказати, що вона не те шо бачила обох вождів живими, а мабудь і нянчила їх :)  

Сіли ми з повними тазіками різного хавла за стіл(повними з горою, бо окрім совкових мотивів тут і ціни були відповідні, і за 15 рубасів можна було добряче напихатися :) ) аж раптом в босса зазвонив телефон:

- Альо

- Да , слухаю

- Харашо

- Ага, ага

- Коли?

- Добре

- Давай.

Іван Іванович посміхнувшись запитав чи був я в Сєвастополі? Перекинувшись кількома жартами продовжили жувати. Закінчився наш обід, я повернувся  до звичної роботи забувши про ту розмову. Босс десь пішов в справах. Годині о треті дня він посміхаючись, але вже з більш серйознішим фейсом підійшов до мене і запитав які в мене плани на цій неділі ?, і чи не дурію я від моря (ну, чи немає в мене якихось там морських болячок :) ). Я відповів, що нічого страшного,і моя зустріч в білому домі, з новим президентом зачекає :). Та ні, сказав, шо планів немаю і що знахожусь повністю в його власті. Потрібно махнути в Севастополь... на недільку... ти як? Не проти? Я розгубившись почав розпитувати подробиці, (Що ? Як? Коли? Куди?...) і врешті видавив з себе: ” що раз потрібно значить поїду!„ .  От і добре сказав він мені, але це ще не точно, не точно що поїду саме я, але точно те, що їхати комусь справді потрібно.  Тому що роботи зараз перед Новим Роком дофіга, а людей не дуже. Почавши перебирати можливі кандидатури виявилось, що одні працюють на півдня, другі студенти і в них навчання, в третіх просто роботи по горло на проектах, а щоб вони все це поробили, народ потрібно контролювати, тому мій босс і де-кілька інших „босиків” (при їхньому велетенському бажанні рвонути на недільку до моря) мусять залишатись в столиці. Отже круг кандидатів зменшився до 2-х чоловік, а саме: мій товариш з яким ми перейшли до цього відділу разом ну і власне Я. Ми обидва були „новачками” і у нас обох було по проекту, тому не знаю, що саме вплинуло на вибір мого шефа (а кого вирішили командирувати думаю і так зрозуміло :) ). До того ж їхати я мав САМ і в нагрузку чи то за компанію мені нікого не дадуть. (САМ, абсолютно не знайоме місто... короче кажучи багато чого в цій поїздці має стати для мене в перший раз). Турбувало мене спочатку лише одне – грьобана ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!!! Мені доручили «пропедалірувати» готовий проект і навчити тьоток юзати нашу чудо-прогу, казалось би як два пальця об… , все ж просто, сам все це робив не раз і по-крайній мірі бачив в очі як то всьо виглядає, але страшні думки (які виникають постійно, коли мені щось доручають, ну от такий я дурний, близько все сприймаю) крутились в заторможені голові – а раптом щось піде не так, або я щось не зможу:( (маю хворобу-страх перед відповідальністю). З цією фігнею в голові я потім ходив ще десь дня два, всі намагались мене підбадьорити і підтримати (і виглядало то всьо так,  наче я хворий на рак, а мене всі втішали).

   Після остаточного затвердження моєї кандидатури босс сказав, що потрібно іти до босса№2, для отримання ясності в цій поїздці. Зібравшись в трьох (я, мій босс і босс-аналітиків ака Поліна) вирушаємо на засідання, де я дізнаюсь, що мені ще й нагрузять з собою ноут та компик-сервер для наших товаріщів (слава богу, що проектор у них в Севастополі був :)). Десь в середині дискусії дізнаюсь, що маю їхати паравозом о_О? (фіг знає чого, але весь час до цього,я чомусь думав, що полечу літаком :) ).  Тут – то мене клямануло і ще більше – нагрузили мені кучу техніки, посадили самого на паравоз і всьо, нема чувака, хрін його знає, що може трапиттися в паровозі, а як попиздять щось, мені потім відшкодовувати не дуже хочеця :( . 

Отож, нарешті, в кінці бєсєди(пам’ятаєте рекламу: де пробігає гномік з чаєм і каже – Бєсєда! :)) я трохи навів рєскость для себе, залишилось вияснить коли приїзжати? Телефоніруєм в Севастополь:

-Альо

-Світлана?

-Доброго дня... бла-бла-бла

-...

-...

-Компик ваш зібрали, прогу написали, коли приїзжати?

-Ну потрібно днів зо три

-Сьогодні середа, якщо ввечері виїде ...

-Що за свято ? (виявилось, що в них в п’ятницю має бути якась гулянка, ну і короткий день, туда-сюда...бла-бла-бла)

-Ну, тоді краще з понеділка

-Добре?

-До зв’язку.

           Ітак, дату прибуття я вже дізнався з телефонної розмови Діми. В неділю маю виїхати, щоб в понеділок розпочати свою місію. Отримавши всю необхідну інфу починаю розписувать свої плани і відмічати те, що треба ще до уточнити, бо назбиралась ціла купа неясностей та нестиковок, але запитуватти сьогодні вже було ні у кого, всі розбіглись. Тому відкриваю могущій ГУГЛь, і набираю в пошуку: карта Севастополя. Роздивляюсь і паралельно скачую, йома-йо на самому краю Криму (Світу:) ).    

Наступного дня мого босса не було, якась їбуча хвороба його здолала, тому по-тихеньку сам ковиряю всі папірці, які він мені дав для ознайомлення: тз, акти, договора, і тут мій зоркий глаз побачив  чи малу суму, яка добряче виділялась в договорі в стрічці „ВСЬОГО”. На мене знову впала ціла купа страху та невпевненості. Але йолки-палки, скільки вже можна очкувати (сказав собі я десь глибоко і згадав дві вєщі: перша-це свою дірєкторшу на трєнінгу, яка казала, що якщо ти чогось хочеш то спробуй хоч щось для цього зробити; та друга вєщь, та що весіла у Дзю на стіні – „Памятай, ковчєг побудували любітєлі, профессіонали побудували Тітанік!!!”. Отак мислєнно я перестроїв себе на іншу смугу.

Зайшов до нашого мєсного шамана, „адміна-завхоза” ака „Прокопа”, запитати як там машинка для нашого фонду(до речі фірма, куди мене збирались відправити носила назву – фонд комунального майна міста Севастополя), і отримавши відповідь, що все зашибісь, вінду і дрова вже поставив, мож забирать, тільки карточку привезуть завтра. (модний фонд, у них тама Вай-фай мережа, передові технології :))

Забравши компа вирішив поставити серверний кусок на місці,(а заодно і знання свої перевірити) доки всі уми нашого офісу поряд. Майже під кінець робочого дня все накатив, залишилась всьоголиш якась фігня – спец звіти і аналітичні довідки, які вони замовляли :). Запитую у нач. Анал. Відділу, каже що в процесі і наче завтра все буде гуд. Заодно і новий апдейт фуганемо, але ця звістка мене не дуже гріла, оскільки щойно заліпивши старі дирки вилазять нові, при чом в найбільш не очікуваних місцях(такі собі нєжданчики :)) і в той же час одних з найнеобхідніших. Випускати апдейт в п’ятницю було херовою ідеєю, але діватись було нікуди і заспокоївши себе начебто все буде в шоколаді чешу додому.

          П’ятниця. Зранку на зупинці зустрів нашого Дзю, пацоватого мужичка, гладко вибритого і підстриженого, в білій рубашечці застьогнутій на саму верхню пуговку, чорному строгому піджаку від косцюма і спортивних кросівках, типу китайський „Абібас”, на плечах важкий з виду шкільний рюкзачок(розговорившись дізнаюсь, що в ньом 3-х літрова банка з томатами, яку нагрузила йому маман). Розпочалась робота по тестуванню заказаних аналітичних довідок, я асістірую програмісту який їх пише, щоб прискорити процес. Годині об 11 прийшов шефф. Сказав, що потрібно перезвонити нашій офісній кур’єрці, щоб та замовила для мене квитки, але виявилось, що вона занята якимось там спєц заданієм і зможе їх замовити лише ввечері. Тому торчнувши пару сотень наших вічно зелених гривень бистрим шагом пиздячу на Лук’янівку в ж\д касу.(Виїхати нада вже в неділю, а ми тільки роздуплились, що я ще без квитків :)) Тьотінька люб’язно відповіла, що є паравоз на 13-00 в неділю, який прибуває в Сєву о 6 ранку, заібісь подумав я і відповів щоб оформляла. Відразу ж і назад беру, на п’ятницю, на вечір. Схопивши квитки до моря хутко мчу назад до офісу, бо хочется щей сходити на обід пожрать. По дорозі зустрічаю того ж таки Дзю, який йшов в магаз за тортіками і попросив допомогти донести провіант.(Виявилось, що в нього сьогодні днюха, а я „Вася” зранку завтикав і не поняв. Також дізнаюсь, що чуваку стукнуло 35, і він ще без женщіни :)). Скупивши різної смакоти тягнемо все в офіс.       

Докладую босові про квитки, щоб той подзвонив на Крим і передав інфу нужним людям. Ті в свою чергу проявили ініціативу і сказали, що зустрінуть. Після чого дзвонив нашому офісному воділі, щоб той забрав мене з цим всим барахлом з офісу на хату і в п’ятницю закинув на паравоз. Але так само як і кур’єрша наш водій сьогодні був теж чимось там зайнятий і сказав, що зможе мене лише завести на вокзал в неділю. Тим часом народ зашевилився і почав шуршати купюрами на подарок нашому Дзю. Підішла нач. Поліна і попросила зганять бира за подарком для Костяна, сказала шо він хоче якусь там модну флеху. Беру з собой коріша „Парамона” і ми пиздячимо з ним висолопивши язиками на плечі до метро, згадую шо маю знижку в «портатіві» , тож їдем на Толстого. Знаходим потрібний магаз і недовго думаючи купуємо флеху на 8Гб за 175 рубасів! (пісєц, пів року назад брав собі на 2 Г за 150 р, :( ) . назад повертаємось ще швидше ніж вперед, бо в животах уже були такі концерти, що Рахманінов відпочиває! Повернувшись після обіду ідемо з боссом до юріста, даємо указанія, щоб той підготував необхідний для поїдки пакет документів. А по дорозі захожу до „Прокопа” забрати Вай-Файову карту для нашого сьорвера.

Запитую в Поллі як там наші форми, каже що готові, потрібно лише пересобрати апдейт. Накативши свіжо пересобраний Яріком апд, уже відразу тільки з’явилась заставка, бачимо БОК - не та пікча і назва проги :(. Собираємо по новій, пробую пощолкати хоть основні модулі(бо часу все менше і менше) і о чюдо - не працює „консолідація”(Ага, хто б міг подумати, яка бляць несподіванка! Але ж працювала, що за хня? - в нєдоумєнії роздувають щоки програмери). Заібісь думаю собі я, останній день, а в нас тут трабли(ні, ну у нас і так завжди море глюків, але ж таких, що хоть працювати можна, а це ... :( ) визиваємо чювака, який за цей модуль відповідає, той з умним відом каже нам, шо ми тупаки, бо вже всі давно знають як це устранити, показує нам і таки правда, воно допомогає. Час вже подивитись, що там наклепав наш юріст, бо ці бумажки мав ще подивитись і утвердити один з мега боссів. Забираємо ту писанину та й несемо на рецензію і чуємо у відповідь, що все фігня і потрібно перероБЛЯти, тут ми впереше згадуємо нашого чудового юриста та несемо її назад щоб провів  модернізацію. Босс питає мене чи впораюсь сам, і каже, що вже має кудись там бігти. А я поки забираю решту ніштяків у Прокопа(коробки,мишки...). Знову спішу до юриста, тому що кінець дня і тцьоці з бухгалтерії, де знаходяться такі необхідні мені печатки, вже готуються злиняти. Отримавши чергову  порцію виправлень в доках проклянаю цього «гада», якого взяли на посаду юриста. (блін, «воно» вже пішло додому і тому маю доробити все за нього :( ) паралельно запитую в начальниці як там поживають анал справки, а вона у відповідь посміхається і каже, що вони вже готові, потрібно їх лише підкинути в прогу, є лише маленька срань-вони десь зникли, а чувак який їх робив теж уже зригнув додому :(. Тому стає зовсім жарко. Безцінний досвід моєї супер-начальниці і чудо – мозг трохи покопавшись в своїх завитках змогли вирішити цю хрєнь. Наче все паше. Переробивши бумажки, несу на підпис Дімі і йому нічого не лишається як підписати їх, бо на годиннику вже 19-00, а зважаючи, що це щей срана п’ятниця, великого бажання залишатись в нього не було. Отже бомажки готові, комп з прогою теж, час валить додому забравши з собою добру купу брухту :). Замовив таксічку, діспечер сказала чекати чорний чері амулєт за 10 минут.

Товаріщі, які на той час ще були в офісі погодились допомогти мені з пакунками. Але як завжди в нашому українському королівстві все через анус, воділа під’їхав зовсім з іншої сторони потрібної нам вулиці і нам довелось топати туди, а коли ми дійшли, то воно падло роздуплилось і переїхало на те місце, куди я спочатку замовляв, тому ми знов побігли потарабанівши торбами. Вдома я був майже за пів години, десь близько 21-00, розплатившись з ваділой і забравши якийсь дивний папірець аля „чек” тягну все це до себе в нору, на 8 поверх. Розказую кохані про предстоящий тревел, на що вона відповідно ж і прореагувала. Але добре, що було ще кілька серій „Хауса”, вдалося її заспокоїти :).

В суботу вирішили відпочити перед поєздочкою, добряче придавивши подушку та перекусивши топаємо в басейн(про що пізніше пожалкували). Кількість дітей, яких ми побачили в тому акваріумі була мабудь більшою ніж води в ньому. Із побаченого мислєнно розуміємо, що оскільки там самі лише малюки, то мабудь проходять якісь трєніровки, і нам доведеться пошлятись де інде доки вони не повспливають звідти :(. Повернувшись сюди десь о 18-00 бачимо, що ситуація особо не змінилась, але вже принаймі є одна дорожка з дорослими, тож платимо в касу і занурюємось. ...

Ось і настала дата від’їзду, прокинулись о 10-00, мала швиденько зварганила вареничків, зарання підготовлених з вечора, я почав збирати всі свої ніштяки в дорогу. Получилось всього навсього: коробочка з сістємніком, з моніком, дорожна сумка з шмотками, пакет з дополнітільними шмотками і ноут :).

Набираю нашого воділу, чую у відповідь, що він уже в дорозі, буде за 15 хв. Як сказав так і приїхав, пакуємось і за 25 хвилин наш шумахер закидає нас на центральний ж\д вокзал. Дивлюсь на годинник, а там лише 12-00(паравоз на 13-00), ну що ж краще раніше ніж не встигнути каже мені мала.   

Зайшовши в вагон своєї „красної стріли” і побачивши сокамерніків, які будуть зі мною ковбаситись 17 годин трохи засмутився. Контінгент був із тих, кому  50 було, принаймі років з 10 назад :(. Забивши весь нижній багажнік одного з сидінь своїм мотлохом та попрощавшись з коханою, потихеньку викочуємся з напів сонної столиці. 17 годин – можна було б подивитись фільмів з 10, але фіг там заряду вистачило лише на 2 серії Равшана та Джумшута і 30 хвилинного кляцання в нашій супер-програмі :(. Нічого подумав я, мене ж відрядили на відповідальну місію по „спасєнію фонда комун. Майна від рутинної роботи” (ну при наймі приблизно така суть була в специфікації до нашого „програмного продукту” :) ), тож потрібно накатати план моєї доповіді-презентації. Цим я і займався годин 5, доки їзда в паравозі мене остаточно не запарила :( і я тупо втикав у темне вікно. Аж раптом стало трохи веселіше, якийсь алконавт почав стартувати на нашу стюардесу, що та збила з нього бабки за пиво 2 рази. Чувіха не довго думаючи визвала наряд діжурних мусорків і ті швиденько парінька розчесали, як нада себе чемно поводити :). Бідняга присів і до кінця поєздки його й чути не було. Краєм вуха чую як якась дамочка, звонить на Крим і там їй кажуть, що погодка зашибісь, +23”  !!! Ця звістка мене добряче зігріла та підбадьорила, (фігово лише, що плавки не взяв :) ), Враховуючи те, що виїзджаючи з Києва було +9”. Дочекавшись 22 години пробую поспати і як не дивно мені це вдається, на кілька годин, тому що духота просто пісєц. Так перекотюючись з боку на бік я кумарився до 5 ранку, добре що вже світало і можна було позирити ін віндовс. Заібісь, з одного боку гори, з іншого море. Довжелезні тунелі та гориста місцевість навіяли спогади про Карпати і лижі. Як воно зимою в Криму?, ще ніколи не був(хотя зимою це важко назвати :) ), слабо собі уявляєш як воно і шо там є ще люди окрім туристів, і що вони там живуть, а не відпочивають, такі ж як і ми, і ходять на таку ж роботу, з 9-18... Зазвонив телефон, воділа Олєксандір вже прокинувся і крутить на вокзал щоб забрати мене з моїми баулами. Потяг прибув, прибув по розпісанію, в 6-17, і десяток сонних, але радісних пасажирів з мого вагону почали плазувати до виходу. Погодка суперська, пару хмаринок, легенький морський вітерець. Ось і я, ось і воно -  „місто-горой”  Севастополь.

Воділа закинув мої речі до свого міні-тарантаса і почав петляти ще по зовсім безлюдних вуличках(сказав, що в них перейшли на односторонній рух). Після 15 хвилинної експресс-ексурсії по Сєві потрапляємо під самий готель. Готель канєшно суперський, з однойменною назвою „Севастополь”,  вибілений до блиску, з височезними колонами, на березі моря(вулиця Нахімова), і до робочої кантори хвилин 6(щоправда вгору :(, з якої афігенний відон на бухту)

готель "Севастополь" http://www.sevastopol-hotel.com.ua

Заходимо в середину, клоун в уніформі(ну, типу швейцар) відчиняє нам дор і з єхидною либою бажає доброго ранку(ага каже воділа, добрий, не рахуючи,що довелось вставати вдосвіта :( ). Підійшовши до адміна питаєм, що там з нашим номером, який вчора замовляли? Відповідає що всьо зашибісь і нада тільки заповнити невеличку анкетку, ну і оплатити бабло канєшно :) . От з цього моменту мабуть і починається неділя откритій в моїй жизні. 

Так розпочався фьорст дей, перший день моєї командіровочки.

Продовження ...