My first business trip. Part 2

Продовження розповіді про те, як я їздив в першу в своєму житті командіровку. Дії відбуваються в грудні 2008року, Київ-Севастополь. "Многа букав і мала фотак" :). Перша частина тут.

(дана писанина читається так як говориться, тому соррі за сленг, граматику та не літературну мову.
Пишу під впічатлєнієм і місцями тупо офігіваю від проісходящого... :))

Частина 2. Севастополь.

Заповнивши ту срану анкету(хто я такий, де родився і звідки приїхав, ну щоб знали де мене шукати, коли захочуть листівку на НЮ ЄАР відправити :) ), отримуємо картку схожу на проїзний в Київському сабвеї і карту з компасом де нам шукати мій номер. Вдогонку каже, що то є ключ до моєї кімнати і нагадує, що не погано було б оплатити. Зайшовши на другий поверх перед нами встала стіна - двері, які на наші мольби відкритися, ніяк не рагували. Трохи потупивши бачимо, що намальовано вставити карточку і тока потом вони маст овпен(піпєц, це ще не номер, а ми вже лаханулись). Втикали ми її втикали ту картку, доки якийсь дядька нам не поміг відкрити. Перед нами відкрився довжелезний калідор з красною ковровою дорожкой і кучою дверей наче в мурашнику. Знайшовши своій 214-й рум перед нами опяць таж праблємка з попаданієм во внутрь :(
, знову ніяк не можем догнать як вона работає. Якимись дивними маніпуляціями нам все таки вдається її ублажити і попасти в середину. При спробі вімкнуті світло нас знову спідкала засада :(, жоден з вимикачів не реагував. Потихенько нас почали напрягати ці їхні буржуйські штучки. Ваділа сказав, що його місія на цьому закінчується і він має бігти додому, щоб підготовитись до робочого понеділка. І я сам залишаюсь розбиратись зі всим цим мені поки нєізвєданим. Оглянувши свої владєнія та позазиравши у всевозможні закутки таки роздупляюсь, щоб вімкнути світло нада втикнуть карточку в спеціальну дирку (та залишати її там доти, доки потрібно, щоб вого(світло) горіло, ну, це я теж потім тіки допетрав, що її треба там залишати:) ). Номер не дуже великий, але досить комфортний, начисто вилизаний та все охайно застелено-складено на своїх місцях. Готелі я бачив хіба що по тв або на фотах у знайомих, тому тепер можу теж сміло похизуватися тим, що жив в готелі, та не аби якомусь, а моднячому і недешевому, за 450грн в сутки! І ціна йому цілком відповідала: Дві зручні кроваті, письмовий столик, Тв, сейф, кандішн, телефон, міні – барик, шаровий інет... короче всьо як в лучших домах Паріжа :), а ще дуже содобалась куча різних дрібниць, які допомагають пристроїтись і чюхати себе як вдома: тапочки, щіточка та спанч для обуві, шкаф в яком купа трюмпелів, одноразові щітка і паста, гребінець, палички для вух, набор ниток з голками для вишивання хрестиком :), мякенький какальний папір, рушник для ніг, для пики, і здоровенний для всього тєла і даже фєн!

ніштяки

 Одного лише я не знайшов – праски тефаль з нейлоновою основою, яка сама буде скользити по моїм рубшкам як в рекламі :).  Адже нада показатись в прєдставітільськом віді, тож я здому й набрав з собою рубашок з краватками та косцюм. Спускаюсь в хол до того хлопака, що гордо іменується адміністратором. Відстьогую йому капусти скока нада за нумер, він мені додає, що я щей пажраць можу(в мене оказується „шведський стол” входить в оплату). Кажу йому, що хотів би погладити, а праски ніфіга не бачу? Сказав, що всьо зараз порішає, нада йому тока перезвонить через пару сєк. Після 8-00 постукали в двері, відчинивши побачив цьоцю, яка була схожа на уборщицю, і як виявилось вона нею і була :). Спитала, що нада погладити?(або кого :) ). Я їй вручив всі свої рубахи і запитав як швидко вона впорається? Запитала у відповідь: а як швидко нада? Кажу, що хотілось би до 9-00, сказала що буде здєлано. Зашибісь подумав я закриваючи двері, патамушо я не дуже люблю цей процес і до того ж вона таки мабуть це зробить краще. А тим часом прийму душ і змию всю дорожну вонь, якої я напитався їдучи паравозом 17 годин. На столику лежала товстенька книжечка з надпісью „Сєвастополь”. Розгорнувши її понімаю, що це тіпа діфінішн цього готелю(що можна, що нізя, якась історія з його існування іт.д іт.п), і відкривши чергову сторінку мені на очі потрапляє прайс послуг, однією з яких є глажка. Ціна за то, щоб вам погладили одну рубашечку 7 рубчиков. Ну, фіг з ним(хотя я чьото думав, що то буде на шару). На дворі вже зовсім світло і на годиннику начало дев’ятої, врємя какбе пожраць, пробурчало моє голодненьке черевце. Що ж, ідемо в розвєдку – на поіски тої чудної харчевні, за яку моє люб’язне начальство так сказаць ужо забашляло. Спустившись вниз с прилизаним хаєром наче Гітлєр перед боєм, запитую у тіпочка за стойкою, де тута жраць дають. Той посміхнувшись вказав своїм кістлявим пальцьом напрямок. Пройшовши зо три повороти по 30 метрів, нарешті потрапляю в тую чудную швєдскую сталовую. Не великий зал, з видом на штільне море був зовсім пустим, (ну, окрім тьолочок які прийшли на роботу мабудь ще о 7 і будуть зараз біля мене по черзі кружляти з  різними тацями – так подумав собі я, бо ще не був у забігаловках такого тіпа :) ). Дєвачки привітались і запитавши з якого я номеру (приперся так рано пожрать :) ) швиденько собі там щось занотували. А переді мною, як ото в кіно, про Васілія Івановича, що міняє праффесію (ікра красная, ікра чьорная…) зліва стіл з соками-водами, чаями – кофіями…, з права один стіл з нарєзочками, ковбасочками, салатиками, хуятіками… другий з молочними кашками, муслями, бутіками…  короче втикав я втикав на всю цю шнягу і на дєвок, на шнягу і на дєвок, бачу реакція є, но, пасівна якась(ніхто до мене не ломанувся і не сказав – сідайте Роман Анатольович, січас вам усьо оформимо, піднесемо. Ну, це я собі так уявляв :) ) і тут не витримавши підхожу до одної голубоглазої і глаголю їй, що мол так і так, балван я, неотьосаний в цих ваших колбасних ділах і по сєму трєбую роз’ясненій, як пользоватись вашою столовою заморською (она же шведська). Получив указ, що жраць нада брать самому і скока хош і падать мона за любий фрі тейбл, хватаю поднос і подряд без перебора усього по штукє. Так і получився гарний такий підносіще всяких вкусностєй. Жую довольний я той дівний провіант і втичу на море, бляць харашо то как, красотіща, жиць би так усю жізнь припіваючи. 

вид з вінка столової

 А пока жував і любовався  на часах натікало 9. Відбивши поклон благодарності заботлівим дамам за смачний брекфест топаю в свою комору за шмотками, мну ждут вілікіє діла. По дорозі зустрічаю знакому цьоцю, якій я впарив половину свого гардеробу, каже, що всьо здєлала і вже розвішала в мене в шкафу. Захожу і бачу, що таки да, усе зроблено як слід, і квитанція розмальована лежить з розписом відповідно прайсу.  

Зібравши потрібні пакунки вирушаю на пошуки свого пункту призначення. Ваділа сказав, що від отелю нада вилізти наверх по ступєньках до пам’ятника якогось там чювака, а звідти метрів 50 в сторону (але будучи під впічатлєнієм від Крима та від 17 годинної тряски на паравозі я завтикав уточнить в ЯКУ саме сторону :) ). Пройшовши східцями метрів зо 100, я таки вийшов до пам’ятника, красатіще згори афігєнне, наче на колесі обозрєнія. А куда ж далі? В яку із 3 сторін від пам’ятника? Спробував спіймати язика, але всі на морозі, кажуть, що хоть і мєсні ,та про «Фонд комун. Майна» в цьому районі чують вперше. Раптом згадую, що в мене десь в доках фігурувала адреса цієї фірми, і таки знаходжу її на одному із папірців. Запитавши в якогось кацапського морячка, про тую адресу, отримую чіткий маршрут(і таки да, виявилось зовсім поруч). Новенька 2-х поверхова будівля жовтого кольору постала переді мною,  надпис на табличці «ФКМ» остаточно мене запевнив, що мєсто діслокації саме тута. Зустріли тьоті мені тепло та радісно, усі молоденькі, сімпотні, віком десь до 35. Трохи роззнайомившись та роздивившись, пропоную розпочати роботу, на що у відповідь не дуже веселим голосом чую, що впала сєть і ніфіга не вийде :(. Що ж, ладно, а адмін у вас є? Так, ми йому вже позвонили, але він буде лише після обіду. Тож вручаю їм сістємнік, і договора. Цей комп получається ми їм даємо якби на зберігання, але ніяких бумаг мені на нього з офісу непередали :(. Тому, щоб все було гладко нада оформити папірець - хранєнія, і в ньому вказати, що скільки коштує. Звоню в столицю Прокопу, щоб замутив цю не хитру рукопись. Сказав мені, що зараз трохи зайнятий, а як звільниться, то зробить і мене набере. Тож, я  звалив до обіду. Гуляючи по набережні, знайшов не поганий кафік і завис там. Потім повернувся в номер, полазив в шаровому неті, видзвонився в офіс, про стан справ. 

скверик біля готелю

 Після обіду пішов знову до цьоціньок, але новини знову були не втішні. Приїзжав їхній адмін Діма, поклацав там щось, сказав що наібнулась вай-фай і звалив в зокат. Сказав, що завтра привезе якусь там деталь і все починить. Тому я можу бути абсолютно вільний до завтра. Вирішив поки поставити сєрвачок в серверні, без мережі. Трохи поклацав програмуліну і звалив. 

Ввечері вирішив далеко не бродити в пошуках їжі, похавав в якомусь генделі поряд. Захотілось мандаринів, прийшлось добряче побігати по місту, щоб їх нарити(немає таких лотків з хруктами і ягодами як по Києву - на кожному кроці).

Тож перший день Видався не дуже продуктивним, буду його рахувати як ознакомітєльний та обустраівающий. 

вечір

 

Секенд дей.

Прокинувся в 7-30, позвонила кохана. Трохи важкувато вставати з мякенької, добряче накрохмаленої кроватки. Чешу швиденько в душ і боковим зором дивлячись у вікно бачу там незовсім суперську погоду-крапає дощ :(. Просохнувши і роздуплившись після гарячого душу, хутко одягаюсь і тяну свої шкари до столу(того, що шведи придумали), доки наші співвітчизники такі як я, ще не все позжерали :).  Сьогодні я вже трохи по-опитніший, з першого разу відкриваю свої електро-двері і вже знаю, що і як робити біля того столу :). До хорошого звикаєш швидко. Як і вчора, в залі нікого немає(можливо тому, що вже 9 година ранку і всі пожрали), але видно, що якесь стадо пробігало, тому що всі таці напів-порожні, та фігня, мені точно вистачить. Перекусивши та набравшись сил, пакую бук та шагаю на роботу. Привітавшись зі своїми тьотьками дізнаюсь, що чуваків, які мають робити мережу щей досі нема і не відомо коли з’являться. Тому в ожиданії цих „спасатілів малібу” мене сажають в кабінєті боса, який до речі десь у відпустці. Позвонив на родіну до Поліни, поділився «ерорами», які вчора ввечері виявив клацаючи апдейт в номері. Сказала, що все розрулять і скинуть на ящик. Вирішив також повторно перезвонити Прокопу, нагадати про вартість компа, як виявилось він вчора забув відзвонитись, бо заклопотаний переїздом нашого офісу на нову адресу.  

Годинку сидів втикав, потім Поліна прислала виправленні помилки. Поставив, потестував, і знову гра, яка називається «втикунчик» :). Прийшла донька начальніци, в кадетські уніформі. Начальніца відразу війшла в образ весільної тещі і почала мене розпитувати про сімейний стан. Нахвалювала свою доцю і тактично запрошувала на літо відпочити біля моря :). Як зясував пізніше мала сама захотіла навчатись у військовому. 

Пішов в харчебню перекусив вареників з сметаною, запив киселем. Потім ще пів години ніжився на сонечку в сквері, що поряд з готелем. Погода востановилась.

Севастополь, грудень.

Після обіду прийшли біздєльніки-адміни. Нарешті налаштували сіточку. Поставив прогу на всі компи, перевірив, все начеб то нормально, работаєт. Трохи поклацали звіти разом з тьотями, потім мене відпустили, бо в них там були якісь термінові справи. 

Вечір провів в номері, готувався до завтрашнього виступу-презентації.

Дей третій

Зранку зібрались в офісі, визвонили штатного воділу, щоб нас відвіз в урочистий зал, який попередньо замовили. Також повторно обдзвонили всіх бабушок бухгалтерів, які мають прийти. Аудиторія не дуже велика, представники від 50-х підприємств. Все пройшло нормально, трохи хвилювався спочатку, але потім розгулявся. Бабки були не надто активні, тому й питань задавали не багато. 

Після моєї демонстрації стало так легко і радісно(не знаю чому, але виявилось, що це був найващий левел моєї роботи, хотя цю прогу я знаю краще аніж ораклову), з’явилось бажання прогулятись, чуток пофотать і погодка наче попустилась, тож закинувши сумку з буком в номер біжу на вулицю(навіть не переодягаючись-такий весь мен в косцюмі, з краваткою, в своїй нові улюблені рубашці, яка так херово чомусь розгладжується). Заодно нагуляю апетит, вирішую підшукати нову якусь кафешку, тому що в обід ніфіга не лізло - волнувався тіпа трохи перед виступом, і на диво, зараз не дуже хотілось. Але болт :(, проспринтувавши майже 30-50 хвилин (і бляха добряче нагулявши того апетита) нічого пристойного ні для фото ні для перекусу не знайшов :(. Тому вирішив не вигадувати сраний велик і пішов в „свою „ кав’ярню, в які я вже тричі підкріплявся. І в черговий раз не помилився, бо кафеха справді суперська, „Побєда” називається. Не величкий, затишний і комфортний кафік. Всім рекомендую, дуже сподобалось: все смачне, свіже, відносно не дорого (35рубасів), дєвочки підносять хавку майже миттєво після того як замовив(наче вони читають думки і вже зарання мені це приготували), прикольне офрмлення під ретро-червоний посуд в білий горошок, всюди купа старих пожовклих фоток, вирізки з газет, старі приймачі, ...короче союзна тематика, яка певним чином заспокоює і аж ні як не напрягає(бо буває прийдеш в якесь фешн –кахе , а там все таке розфуфирине, елегантне, короче я такі не лю). Потайки жалкуєш, що не застав тих радянських часів, точніше застав, але не пам’ятаю. 

Вареничная Победа

На кінець здається зрозумів, нафіга потрібно вставляти свою перепустку-ключ в нішу біля дверей, це на той випадок, якщо ти вдруг звалив і забув вирубити світло, а так, ключ то ти забереш з собою. А взагалі ці карточки нагадують епізоди з геймсів, де ти супер хіро, який має знайти спешіал кей, щоб про йти на некст левел.

Захотілось сладінького, купив в магазі пів кіло шоколадових цукерок і пішов топтати їх в номер. Обжершись цукерок в мене запершило в горлі і терміново потрібно було промочити свою гортань, але на вулицю виходити вже не хотілось :(, тим більше, що під боком волшебний біленький шкафчик(міні-барчик), відкривши якого не можеш не спокуситись :) - водичка газована, водичка не газована, соса-солка, всякі спрайти-фанти, сочки всякі разні, пивасик ну і алкоголь звичайно ж :). От я і повівся. Але, як подивився я потім в той чудний зелений прайсік, що лежав на холодільнічку  тіпа не взначай, то чуть не ригнув тим соком - Обдираловка, я просто охуїв, точніше мабудь вони зовсім охуїли, бо 16 рубасів за 250 мл сочка сандура, це як на мене таки дохуїща :( (та я на роботі, в Київі, за 16 рубасів добряче похаваю, в наші поліграфії :) ). Діватись канєшно вже було нікуди, но геніальна ідея, яка тут же спала мені на думку трохи заспокоїла, а шо як просто завтра купити в магазі тої клятої сочини і тихенько підсунути назад :). Так і зробив. 

Дей четвертий.

Погодка накінець наладилась. Криша гостінки вкрита променями сонця. Значить саме час для фото. Замітив, що горнішні, щодня міняють мені рушники, гарно застилают краватку(а не так як я – взагалі не застиляю :) ) і пилосмокають ковролінчик. 

Вставати с кожним днем все ваще, не розумію чому, наче ж і працюю не в шахті, і не напрягає... Відкривши свої зєньки, ще з пів години ніяк не міг підняти булки з ліжка. Прийнявши ранкові процедури по роздуплянню свого сонного тіла і преведення його в людський вигляд, нарешті попадаю до столової та своїх шведських товаріщів. На годиннику вже 10-00, намана-усьо по графіку :), першого дня в 10-00 я вже трудився, а сьогодні я ще навіть не поїв...

Сьогодні пробило на молочне, тому пожравши муслів з молочиною і покайфувавши від того, що відбувалось за вікном рішив зробить собі смол прогулочку по дорозі на об’єкт :) 

Севастопольські коте

Я фігєю, в Севастополі осінь лише розпочинається, світить тепленьке сонечко(що правда не таке вже пекельне як влітку), місцями ще є чи малі куски різної зелені, яку вкриває пожовкле листя. Афігенні алейки, і скрізь лавочки. А ще, мене прикалують оці будівлі з колонами, білі-білі на фоні туй чи кедрів хрін його знає як вони називаються, але їх тут дохеріща(ну і + все це на березі моря). Кайфую!

набережна, Севастополь

Сходив в офіс дізнався, що в начальниці сьогодні днюха. Зрозумів, що настрій в народу явно не робочий і аби не псувати їм його покидаю приміщення. Тому що там вже пішла м’ясна нарізка, привітання від якихось начальників, понятно було, що далі слідує гучне застілля. 

кораблик

тітанічьок

Пішов на пристань, де курсують кораблики, типу маршруток, перевозячи народ з одного берегу на інший. Вирішив і собі подивитись, куди ж вони всі їдуть на цих тітаніках. Купив квиток і хвилин 30 поки пливли роздивлявся Севастополь з палуби. Народу було дофіна, всі кудись поспішали. Я так зрозумів, що припливли ми до якогось спального району. Побродив трохи по березі, біля якоїсь не зрозумілої фортеці, схожої на в’язницю, трохи помотав і відправився назад тим же корабликом.   

фортеця

Ввечері влаштував собі смачну вечерю, із стаканчиком „бургунського” :) для апетиту, хотя і без нього апетит вже просив жраць, випив за здоров’я начальниці :). Набережна ввечері ілюмінірує не гірше ніж Лас-вегас, рубає мелодичний музончик, вобщем життя бурлить. 

Набережна Севастополь

 

Ласт дей.

Позвонила мала і пожалілась, що відключили хот воту, підараси :(. Почувши це лізу собі ніжитись в гаряченький душик і думаю як добре, що зараз я не в довбаному Києві :). Одягнувши свою джинсу(сьогодні ж пятниця-тіпа фрі стайл :), та ні, просто все вже було брудне) вирушаю на прощальний хавчик в шведські столовці з видоном на море. Проходячи мимо адмінів якесь дивне відчуття ще в мене було, подумав може варто запитати чи нагадати їм, що сьогодні їду і т.д. (ну тіпа може прощальну вечірку замутим :), шютка канєшн), але крім ранкового привітання нічого більше з моїх уст не зійшло. Смачненько посмакувавши сніданком та кинувши погляд на годинник топаю на труд. Погодка просто шепче, і бачу що радує вона своїми прелістями не лише мене :).   

птиці вже бухі з самого ранку

анти -крізісні голуби

10-00 - все за графіком, я з презентом для цьоці Свєти на порозі. Тіпа від лиця фірми вітаю з прошедшим бьозьдіком і вручаю презент у вигляді пляшечки бянко-мартінело і коробочки цукерок, бажаю всього найкращого, бла-бла-бла... Ну що ж, понімаю, що сьогодні так сказать рішаєьтся судьба даної поєздки і проекта відповідно. Потрібно показувати цьоцям як ця чудєсна програма ізмєніт їх тяжолу жизнь. І тута дуже до місця підходить поговорка про то, що „самий легкий день був вчора”. Короче, мучились ми з нею (і з прогою і з цьоцьою) до обіду, до цього часу вже було виявлено черговий ряд потаємних багів нашої проги, які не рішаються за пів дня :(. А саме обідне це те, що не працюють ті куски, які вони замовляли, блін, для них це спецом писалось і воно або не правильно работає або просто взагалі не работає(або його тут тупо немає :(  ). І йдучи на обід, я поринув в величезну кучу галімого дєпрєсняка, який і супроводжував мене весь оставшійся день. Разні думки флудили в моїй затуманені голівоньці: тіпа чого в наші срані країні все робиться через вонючий зад, з якого саме на ТЕБЕ виливається смирдючий фекалій :(. Такий значить намалювався розклад: добазарювались за сам проект одні звьозди, які наобіцяли, що всьо здєлаєм і всьо у нас і у вас буде у шоколаді (молочному з горішками а місцями навіть з родзинками :) ). Потім ці звьозди сказали нашим пацанам, що ми вам намутили афуїтільний прожект, нада дєлать, і давши тіліхфони для звязку з клієнтом, технічно відійшли в сторону (ну всьо у лутчіх традіціях Галівуда :) ). Наші пацани получивши пріказ почали ділитися між собою, хто чьо буде дєлать, і періодично позванювали клієнтам тіпа уточнюючи непонятки. Потом підійшов кінець года і щоб за щось побухать на НЮ ЄАР, треба було спихнуть, типу готову роботу заказчикам. Тут знайшовши дурачка, відправляють його(за алєнькім цвіточком :) ) все це вигрібати. І вони мабуть дуже здивувились, коли я почав кожні 10 минут телефонірувати і докладувать срану обстановку. Я і так знав, що в нашому „програмному комплексі” (їй богу язик не повертався тоді його так називати) не все гладко, але тут це відчув на власні шкурі і з’явилось велитенське непреодоліме бажання покинути цюю чюдную роботу разом з її програмами. Бо брати такі бля бабки і ніфіга толком не робити це не по-моєму. Я не можу його парити і доказувати всім, що це супер „бомба”, яка полегшить всі їхні робочі процеси, коли завідома знаю, що це не так. Та бляха муха, з таким пріобрітєнієм в них гімору добавилось ще більше ніж було. Добре тільки, що хоть бабло казьоне(но за дєржаву блін обідна, що просирають їх не роздумуя). 

Получилось дуже банально і як завжди, один не так пойняв іншого, той інший не так росказав третьому,(спорчений телефон якийсь) в результі вийшло то, що вийшло. І коли вони мені сказали, що проплотять лише тоді, як буде усьо готово(а точніше вони нам дають ще маленьку відстрочку-шанс, до наступної середи) я не дуже здивувався і чесно кажучи їх зрозумів, бо платити за то, чого нема якось тупо(таки да, не такі вони вже і лохи :) ). Робочий день добігав до свого логічного завершення, а враховуючи то, що сьогодні п’ятниця (сталіца вісілітса :) ), то він закінчується в 17-00 а не в 18-00. 

Бестидно прийнявши подарунки в благодарность за мою роботу, спочатку від главного босса а патом і від цьоцьок з якими работав ці дні, я збираюсь до готелю, щоб собрать свої манатки і вматати на родіну. Домовляємось з ваділой Сашой, шо в 17-30 забере мене і підкине до вокзалу. Пройшовши повзь ліхтьора (бля забув як штріх зветься, що двері відкриває на вході в готель, лакей короче :) ), який файно показує всім свої жовті прокурені, достоінства в роті, прямую до перших секретних дверей (фьост левел). І опачки, тута мене теж ждало западло-всовую кляту буржуйську карточку, а замок реагуючи на неї мені моргає зеленим і червоним(обично лише зеленим), я заподозривши щось не ладне(та ладно я викупив цю шнягу, мабуть заблокували і нада кинуть ще капусти) тупцюю до адміна на розборки. З серйозно обіженою і в непонятках задумчивою рожою начинаю пресувать адмінш(їх дві). Одна зразу така тоже тіпа не в курсах, що тут за діла(ну нада було мені підграти :) ) начинає биренько на кальку рахувати і видає мені – ну да, всьо правильно, у вас проплачено лише до обіду. Тут настав мій зірковий час(час проявити актьорсько-театральне мастєрство), - скрутивши пику начинаю гундосить, що я чувакові, який мене приймав в перший день, сказав коли їду і сказав, щоб мені зразу усьо це порахував. І ніхто мене не попереджував, що я маю в 12-00 зригнуть отсюда або доплатить. Короче війшовши в роль я так захопився, що чуха і правда повірила і незнаючи, що зі мною мудаком  робити побігла за мега босом (а я ще й випалив, що бабла немає, тока 50 рубасів, а нада було 200 р). Вона вийшла, щось там промурижила, сказала, що тому  пацанчику втик зробить. Не маючи зайвого часу, щоб з ними тут патякати спитав: то можна хоть вєщі забрать і сразу звалить? Тьотя опустивши плечі дакнула, продліла мені пропуск і нагадала, що я ще за глажку своїх рубашок не розрахувався. Нарешті потрапивши до номеру, похабцем зібрав своє барахло, тут ще хлопак якийсь вломився, сказав мені, що нада бухло провірити. Невже ця тварина справді думала, що я тут рішив забухать, і зібрався зригнути. А бухло - це отакі маціпусінькі пляшечки як для аналізів, ну тіпа такі сувенірні, хотя тіїє порції мені може й вистачило б, бо я пияк ще той :), але віддати за кожну з них по 50 р :), я б точно не наважився, навіть коли б і хотів набухатись :). В останнє окинувши поглядом свій хаус, в яком я прожив кусочок жізні(до речі вперше в таком ахуїтільно затишному і дорогому) чи не забув я чого, тулю назад до адмінші. Віддаю їй карточку, вона мені віддає розпечатку-чек, і їхідно улибаючись прощаюся з нею до нових встрєч.  Тягнучи свої баули до виходу(славо богу їх менше ніж було в цю сторону), втикаю на свій хронометр, мені ще потрібно купити щось пожувати в паравоз. Забравши нарізану тьотьою ковбасочку бачу як підїзжає моя карета і дядя Саша біжить мені допомагати. Всьо по плану, 17-30 – намагаємось вирулити з п’ятничного міста, яке по пробках скоро мабудь догонить Київ(а може просто так співпало, хз ). Покружлявши по вже знайомих місцях попадаємо до самого вокзалу. Прощання з Саньой не зайняло більше 2 хвилин, перекинувшись парою слів і забравши свої валізи чешу в середину вокзалу для пошуку табла на яком би була написана моя колія для взльоту. Потрібну інфу знайшов досить швидко, патамушо вокзал в них не дуже великий (ну і канєшно не такий помпезний як в сталіце родіни маєй :) ) і до того ж колій усього 3. Часу ще в мене до старту цілих 20 хвилин.

На дворі було вже темнувато, але це не заважало побачити те, що поїзд був гавняніший ніж з Київа(ну при наймі ззовні), і щоб впевнитись, шо він такий же і в середині запригую до вагону. Мої предположенія підтвердились і паравоз в середині абсолютно відповідав його зовнішьому вигляду, (не те що в цю сторону: нові вікна, з яких не сифонить так наче ти їдеш зимою в кабріолєті, дорожки, шо правда не коврові та все ж таки гарно...) - кароче паравоз в мене не фантан, і як виявиться патом до цього всього в ньом, ще й не палять – крізіс напевно :(. Борт стюардеса провіряючи мій квиток на родіну, нагадує мені номер моєї койки, щоб я тупак не впав на чужу. Розміщення місця теж саме – намбер 17 (тоді був 18), і кампашка приблизно таж сама в мому „СВ”: якісь два алканавти-студенти на бокових та мужичок з бабкой (як виявилось мати з сином) на верхніх. Побачивши, що в мене нижня роскривайка сходу мені здєлали прєдложеніє від якого я не зміг відмовитись – можна з вами помінятись койками, бо мамка після операції і якщо закинути її на верхнє сідало я закину, то зняти навряд чи зможу, випалив мені її синуля. Ну морозитись було тупо і я канєшно согласився. Бабка сказала, що вони їдуть лише до Херсона, а там ми будемо десь в час ночі і потім можна буде впасти назад. 

Мабіла моя сідає, в ноуті теж духу на пів-фільма, тож чекає мене втик до самого стольного града Києва :(. Ось з таким осадком та легкою формою дипресії прощаюсь з Севой і вирушаю до дому. Гарне місто, дуже сподобалось. Обов’язково потрібно приїхати сюди ще!

Якась дама зайшла з песиком аля спаніель і потім довго ще бігала по вагоні шукаючи своє мєсто. Десь під Херсоном зайшли дві „кралі”, лєт так під 40 (може й менше, але виглядали вони десь так :) ) і чогось нагадували вони мені тьоток з безконєчного серіалу „Санта – барбара”(довгоногі, тупорилі, в акулярах на макушці, шубка тіпа полний пєсєц, і со звєздою на лобі яка підсвічує надпісь- я сама прекрасна „фея” на цьому розовому світі :) ). Легким розмахом ніг наче спортсменка, одна з них запросто заскочила на верх(ну да, росту в неї було десь під два метра! :) ). Зігнувшись буквою „ЗЮ” та положивши збоку свій „міні” радікюль, а під голову шкуру якоїсь животіни (скоріше за все здохшої не собственною смертю), яку називають шубою, вона щей запихає свої сапоги-скороходи (ну, шоб не спиздили :) ), а потім каже, що якось маловато їй пространства :). Сцука, замерз в ночі як цуцик! Під ранок прокинувшись та подивившись у вікно трохи був шокований таким перепадом контрастів – земля була вкрита білою шнягою :(, кароче ближче до центру України потрохи наступала зима. (бля, а я ж в тухлях і в пальто під яким легкий світерок!)

Приплили в город-герой Київ об 11-20, дубарь після южних широт відчувся відразу і від того було аж ніяк не комфортно. Скоцюбившись, прямую в андерграунд, від якого вже навіть трохи відвик. Додому попав в 12-20, але й тут не все було гуд, бо отоплєніє наші власті підкрутили а разом з ним і водичку гаряченьку...- ПІДАРАСИ (хотілось закричати).

Епілог. 

Отож, закінчилась моя "робоча відпустка", перша для мене командіровка. Як і все нове - це по-моєму завжди кльово, погане воно чи хороше(це нове), бо це є грьобаний досвід, який не купиш. 

Які мої враження, які зробив висновки? Ну, враження канєшно спочатку були не однозначні та переповнювали мою затуркану бошку, скільки нового відразу і при чому позитивного. Потом чуток ця ейфорія притупилась і почало грузити мене то, що це була скоріше якась підстава ніж робота, бо відправили мене, тож і відповідати за все це маю я. Але добре, що є близькі люди, підтримка яких відчувається на відстані і знайомі, які мені всіляко допомогали. Дякую їм за це! 

Ну, висновки мабудь робити трохи зарано(подивимось як воно далі піде, ще ж вроді не фініш, і чи не даремна була ця поєздка), однако деякі особисті замєтки для себе все-таки зробив! 

Подяка. 

Хочу окремо подякувати всім тим, з ким я пропрацював майже півтора року:

Івану Івановичу - мега дядя, Лесі Сергіївні - золото, а не начальник,Свєті, Олесі, Поліні, Наташі, Люді, Лєнкам, Жмену, Костянам, Дімам, Андрюхам, Парамончику - супер позитивний чювак, Славі, "Гарячим" дівчатам, Ігорю, Ані, Женьці, Сергію, Машці, Сашкам, Юрці, Валентину.

Окрема подяка учасникам з Севастополя, які мене класно прийняли і всіляко способствували. Особливо Світлані -приємні і милі женщіні, яка поставилась до всього по людські, з розумінням! 

Вибачте якщо когось забув. Хароший колектив, приємно було з вами працювати. Нічого негативного проти кого-лібо та проти компанії в цілому не маю! Не хотів нікого образити. Сприймайте дану писанину просто як словесний понос. Всім дякую!!!