Спогади парашутиста

дісант

Згадав про свій прижок з парашутом. Запис можливо буде цікавий тим людям, які зважились на подібне.

Да, памятаю я ті "нєізгладімі впічатлєнія" :), то важко забути, колись, в далекому 2005-у, братуха, жаждущий адріналінових відчуттів, вмовив мене скласти йому компанію. Сказати шоб я дуже того хотів, то ні, не дуже.
Погода як зараз памятаю була пасмурна, ввечері пройшов дощ і земля була мокра.
Пригали ми на Чернігівські АСК "Прогрес". Приїхали десь о 10 годині. там вже було чоловік з 15.
Хто не мав спєц форми, тому видали-аля бєрци, трєніки, шоломи, з розмірами правда там не дуже склалось, але то не главне :).

наш літачок

Десь до 14:00 в нас була дісантна підготовка. Спочатку в приміщенні на матах, потім на вулиці, на якихось мпеціяльних петлях :)

Народ був самим разношерстим: хлопчики, дівчатка, дяді і цьоці, новачки і бувалі.
По ціні вже не памятаю, здається гривень по 100 було. Але сказали відразу , шо якщо не пригнеш бабки не віддамо і якщо, шось загубиш або похєриш то теж маєш відшкодувати. Роздали парашути, якийсь дядя пройшов перевірив чи всьо з ними гуд. Розбили нас на 2 групи. мене поставили в другу. І ось перша група полетіла. (в середині все норм, в штанах теж чисто і сухо :) ). Почали випадати, а ми втикаємо і рахуємо скільки випало і скільки з них розкрилось. 

юнний парашутіст

І ось, літак приземлився, прийшла наша черга - заходимо, якийсь дядя нас правильно розсаджує по місцях(шоб рівномірний баланс був у літаку, ато не взлитить :)) ) Сидим (в середині все ще норм, ні про що ліве не думаєш :) ). Літак рушає, сказали шо летим на висоту десь 800 метрів. Тут коли він взлітає(а він взлітає не так як Боінг якийсь там, а питляє зігзагом догори вліво-вправо :) ), потрохи начинає ковбасити і слєгка підташнювати, хотя поїли ми аж зранку, як приїхали. Подивляюсь у вікно, а там вже тільки маленькі крапки на землі :(. Все, відчуваю, що набір висоти завершено і ми летим до місця, з якого нас почнуть викидувати. Руки змокріли, але всеодно так тримаються за ту срану петлю, до якої нас привязали. Тут в голові починають бродити якісь моторошні та стрьомні думки, про які на землі ти чомусь недумав. Короче стає сцикотно. Загорілась якась лампочка і ваділла сказав шо пора вже. Дядя інструктор відчинив двері і почав по одному нас викидать. Я думаю, що ті, хто був блище до дверей, були трохи сухіші :). 

Підготовка

Я ж сидів майже в кінці і лилось з мене як з відра. Дивлячись на то, як вони по одному випадають, в мені чомусь страху не зменшувалось. Моя черга, підхожу, руки тремтять, тіло мокре... стаєш на краєчок, дивишся в низ, в котре повторяєш довбану послідовність дій, кляту щиталочку, після якої дьоргати за кільце... Вже й не хочеш пригати, і бачиш шо не такий то ти і фанат того адреналіну, але діватись нікуди, тим більше що за тобою ще стоять "пригуни" :).

Ось мабудь, в одни з таких моментів, насправді видно - хто "крутий перець", яким був на землі, і вийобувався, був таким смєльчаком, а тут стоїть обосраний з ніг до 

голови :) (то я не про себе :), був там в нас один, "жиган" :) ) 

на петлях

І ось він весь, апофіоз цієї авантюри! Летиш, рахуєш, втикаєш на чюваків, які раніше випали і на їхні відкрившіся парашути, при цьому майжее одночасно ссишся,срешся, забув уже за яке кольцо тягнути і думаєш лише про то - А НАФІГА ВОНО МЕНІ БУЛО ПОТРІБНЕ??? Я шо всю жизнь про це мріяв? Чи я вже достатньо пожив, шоб так тупо на цьому закінчити?? 

Безліч запитань які починаються на А ЩО ЯК... не відкриється основний; не відкриється запасний; як мене занесе на провода; або на дерева; як я не вдало приземлюсь і шось собі виламаю... і т.д. і т.п. Я ж ще такий молодий, і я не встиг сказати всім то що хотів, і не встиг зробити все те, що хотів... 

І от уявіть цей весь понос в своїй голові за кілька секунд. ДА, слава тому дядькові,який складав мій сраний парашут і він нормально відкрився, і слава мабудь Богу, що вирішив дати мені безмозглому, ще трохи часу щоб пожити.

братський дісант

Потім ти летиш до землі, мабудь секунд 15, у вільному польоті, так сказать наслаждаєшся :).
Якщо получиться, то навіть зможеш покерувати вліво-вправо, шоб неналетіти на якусь кукурузу :). Приземлення теж було не самим кайфовим - не слабий толчок в ноги, і ти лежиш як мішок з калом в багнюці. Обійшлося в той раз без травм, і без жертв, хотя почута перед вильотом мєсна статістіка (мінімум один парашут в сезон не відкривається + всякі там травми ), нас бляха, дуже обрадувала та підбодрила. :( 

інструктаж

Потім проїхав по полю бобік, всіх нас позбирав, бо до бази по багнюці було мабудь кілометра зо два. Ми здали наші обхезані лахи і ще з пів години відходили від пережитого та втикали, як з висоти в 2-3 тис. падають профі, в спец костюмах, із спєц парашутами. В цей час тьотя врач-секретар по совмєстітєльству виписала нам папірус, про наш перший прижок. Сказала, шо наступного разу вже буде дешевше :), на шо я її сказав - НІЗАЯКІ ГРОШИ!!!

Я розумію, коли люди платять за отримане задоволення, але коли ти захльобуєшся у власних фєкаліях від страху, то нафіг воно більше нада :).

парашутист

Рібята сказали, шо перший раз то завжди так, і типу вдруге буде справжній смак. Але з того часу в мене так і не зявилось бажання повторити той день знову!

Отож, товариші, я не впевний шо воно того варте, можливо я не маю такої адреналінової залежності, але як на мене, його (того екстриму) і на землі вистачає, у повсякденні.
Подумайте двічі, добре подумайте(не так як я, за компанію), чи так конче потрібно вам це спробувати. Не гоніться за цією "галочкою", щоб потім десь похизуватись, що я такий крутий мен, пригав з парашутом (якщо звісно є такі серед вас). 

взлітаємо

З.І. Бережіть себе! Там, в небі, можна багато чого переосмислити. Того переосмисленого має вистачити на деякий час, бо пізніше ми всеодно будем роботи щось подібне, щось дурне! (принаймі я так точно :) )

Братани :)